Я поїхала вчитись у місто, рятуючись від сільського життя. Я була старанною студенткою і почала зустрічатися з Данилом на останньому курсі. Він жив і працював у обласному центрі, обіцяючи, що я зможу переїхати до нього після закінчення навчання.Проте за місяць до іспитів я виявила, що вагітна. Данило був у захваті, а мама обурилася і люто відкинула мене.Коли я намагалася зв’язатися з Данилою, щоб переїхати до нього, він був недоступний.
У розпачі я зателефонувала його матері, Олені, і почула жахливу новину про те, що Данило загинув в автокатастрофі. Мій світ розвалився.Коли мій батько повернувся з роботи і дізнався про все – від мене відмовилися обидва батьки, і мої благання залишилися без уваги.Наодинці я зібрала свої речі і вирішила шукати притулку у хрещеної у місті. Дорогою мене запропонував підвезти Вадим, найкращий друг Данила, який знав про моє становище.Але замість будинку моєї хрещеної, Вадим відвів мене до мами Данила, яка прийняла мене, незважаючи на своє горе. Вона запропонувала допомогти виховати дитину – частинку втраченого сина.
Я закінчила інститут з відзнакою та заочно здобула банківську освіту, пізніше народивши здорового хлопчика Артемку – вилитого Данила.Через 10 років я все ще живу з Оленою – щасливіше, ніж будь-коли. Ми нічого не чуємо від моїх батьків, але я не проти такої ситуації.З Артемкою та Оленою я знайшла свою родину. Доброта, яку вона виявила до мене, доводить, що не всі свекрухи такі жахливі, як їх часто зображають.