Поки Марія Петрівна упорядковувала себе, у двері подзвонили. Зазирнувши у вікно, вона побачила незнайому молоду жінку, Христину з дитиною. Запросивши незнайомку всередину, Марія Петрівна дізналася, що Христина працює в офісі її чоловіка та стверджує, що її дитина – від чоловіка Марії. Марія, анітрохи не зніяковівши, попросила Христину розповісти докладніше. Дівчина розповіла про свої романтичні стосунки з чоловіком Марії. Він доглядав її, обіцяв одружитися і навіть купив їй квартиру. Однак після народження доньки він зізнався, що не може кинути дружини. Христина благала Марію відпустити його заради їхнього щастя.
Марія, вислухавши розповідь Христини, запевнила її у своїй допомозі, хоча Христина такого й не чекала. Вона сказала Христині, щоб та чекала на чоловіка, Євгена Івановича, у них вдома, а сама зібрала свої речі і поїхала. На запитання щодо своїх подальших планів Марія відповіла, що наступного дня подасть на розлучення і повернеться до квартири батьків. Влаштовуючись у батьківській хаті, Марія розмірковувала про своє життя. Вона згадувала, як Євген доглядав її в університеті, як вони одружилися, як народилися їхні діти, як вона завжди займалася домашніми справами, жертвуючи своєю кар’єрою заради сім’ї.
Відлучки чоловіка, що почастішали, його байдужість давно натякали на його невірність, але вона терпіла це заради дітей. Тепер Марія знаходила свою втіху у самоті. Їй більше не треба було терпіти байдужість чоловіка. Коли Євген прийшов до неї, щоб помиритись, Марія відкинула його відмовки і залишила його жити з Христиною. Євген так і не одружився офіційно з Христиною і незабаром переключився на іншу жінку. Марія ж дорожила спілкуванням з дітьми та онуками, знаходячи у них своє щастя.