Коли небезпека нависла над Києвом, свекруха моєї старшої дочки прийняла нас у своєму рідко використовуваному черкаському сільському будинку. Цього разу нас було двадцять дві особи, які розмістилися в основному будинку та на літній кухні.Коли небезпека минула, люди почали роз’їжджатися по домівках чи за кордон. Я, мабуть, затрималася б там довше, якби не робочі обов’язки.
Незважаючи на тяжке становище, ми скористалися можливістю упорядкувати житло, адже воно того вимагало.Загалом, ми упорядкували двір, город, зробили дрібний ремонт, а перед від’їздом за кордон дочка із зятем пофарбували вікна, двері та підлогу свіжою фарбою.Після повернення спокою у наші життя всі роз’їхалися. Тоді моя сваха знову заговорила про ремонт, особливо наголошуючи на необхідності водопроводу та внутрішнього туалету.
Зніяковівши від її пропозиції, я не захотіла фінансувати ремонт, запропонувавши натомість фізичну допомогу, що її засмутило.Зять і дочка наполягли на тому, щоб я вклала гроші, але не для себе, а для своєї та їхньої безпеки, запропонувавши проводити там літо. Чоловік погодився, запропонувавши всі свої заощадження. Але я залишилася проти. Тепер я роздумую: чи варто мені фінансувати ремонт чужого будинку?