Протягом 30 років я була поряд із Михайлом, моїм чоловіком, незважаючи ні на що, бо я глибоко любила його. Однак одного вечора в п’ятницю він приголомшив мене заявою. Він увійшов до нашої кімнати і велів мені зібрати свої речі, бо до нас мала переїхати його нова дружина Ліза. Спочатку я подумала, що він жартує, але він наполягав, що говорить серйозно. Він безсердечно повідомив мені, що я старію і стаю нудною, тоді як він все ще почувається молодим і бажає свободи.
Мої можливості були обмежені. У наших дітей було своє життя, і я не могла дозволити собі винаймати власне житло. Будинок та машина були зареєстровані на ім’я Михайла, тож у мене не було на них жодних прав. Отже, я тихенько перебралася на літню кухню і не втручалася в чиїсь справи. Вперше я знайшла втіху на цвинтарі, де були поховані мої батьки. Їхні могили були моїм притулком. Мене переповнювали емоції, і я годинами плакала, сидячи на маленькій лавці.
Одного з таких вечорів я опинилась у квітковому магазині подруги. Увійшов чоловік на ім’я Сергій – і він дуже нагадав мені мого покійного батька. Ми розмовляли, і, на мій подив, він спокійно поставився до моєї важкої ситуації. Він навіть запропонував мені пожити в нього, на мій великий подив. Підбадьорена добротою Сергія,
я вирішила розповісти своїм дітям правду про їхнього батька та подати на розлучення. При розлученні я втратила все матеріальне майно, але це не мало значення. Я знайшла щиру любов у Сергії та отримала розуміння та підтримку від своїх дітей. Саме тоді я зрозуміла, що ніколи не пізно знайти кохання та що віра у світле майбутнє може принести несподівану радість навіть після 50 років.