Мене звуть Вероніка і я мешкаю у двокімнатній квартирі в тихому районі. Хоча у нашому районі було тихо, доки по сусідству не оселилася молода пара. Їхні безперервні вечірки регулярно і нещадно порушували мій спокій. Якось у п’ятницю, після довгого робочого дня, мені просто захотілося повернутися додому, поїсти та відпочити на дивані. Коли я вже дійшла до своїх дверей, я почула шум із сусідньої квартири. Звідти, спотикаючись, вибігли кілька нетверезих хлопчаків, притиснувши мене до стіни. Я кликала на допомогу, але ніхто не прийшов.
Як тільки я почала втрачати надію, звідки не візьмись з’явилася літня жінка. Вона взяла тростину і вдарила кожного з хлопчиків по голові, збивши їх з ніг. Я скористалася моментом, щоб втекти до своєї квартири, захоплюючи за собою мужню жінку. Через кілька хвилин ми дивилися, як хлопчаки повільно вставали і, спотикаючись, поверталися в ту саму квартиру.
Після цього я пригостила чаєм і солодощами мою відважну рятівницю, просту літню жінку, яка в той момент виявила більше мужності, ніж будь-який чоловік з нашого під’їзду. Цей інцидент послужив яскравим нагадуванням про байдужість, яку часто пронизує суспільство, але також підкреслив проблиск надії у тих, хто готовий допомогти. Я поширюю цю історію з надією, що вона надихне інших діяти, керуючись добротою та сміливістю у подібних ситуаціях.