Галина Петрівна стояла біля вікна, дивлячись на літній дощ та згадуючи свою молодість. Її син Петро дорікнув їй, що вона зависає у своїх мріях, замість того, щоб обговорити дещо серйозне. Занурена у свої думки, вона згадала, як зустріла свого чоловіка під час такого ж дощу, і в її голові заграла пісня, яка тоді чулася з кафе недалеко. Петро та його сестра Катя спробували повернути Галину до реальності.
Виявилося, Галина нещодавно виявила, що не є біологічною дочкою свого батька і успадкувала величезний стан свого справжнього батька, якого вона ніколи не знала. Петро, Катя та її зведений брат, Степан, відвідали її, маючи намір вмовити її поділити спадок порівну з ними. Вони по черзі наводили докази, але Галина була непохитна. Вона засумнівалася в раптовій потребі рідних у грошах,
хоча раніше вони були задоволені своїм фінансовим станом і особливо до Галини і не тяглися. Нарешті Галина заговорила. Вона сказала, що у Степана хороше, якісне життя, а у Каті чоловік – забезпечена та відома у їхньому місті людина. Ось, коли Петро попросив грошей у борг для комерційного підприємства, пообіцявши повернути борг, Галина завагалася, проте врешті-решт вона вирішила не ділитися своїм несподіваним успіхом ні з ким. Галина стверджувала, що всі вони і так були забезпечені
і не потребували її грошей, щоб бути щасливими. У кімнаті запанувала тиша, коли вся родина зрозуміла, що їхня спроба отримати частину стану Галини зазнала невдачі. Як ви вважаєте, чи був вчинок Галини правильним? Адже у неї було право розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, чи слід було все-таки ділитися з рідними раптовим багатством?