Анатолію дуже подобалася Лариса. Зрештою, вона була гарною, освіченою міською дівчиною. Хлопчики її любили, але вона вибрала саме його. Їхні стосунки незабаром призвели до народження сина Андрія. За кілька місяців Анатолія забрали на службу. Лариса важко вписувалася в життя свекрухи, відчуваючи себе чужою. Її рідна мати, Антоніна, переконувала її прокладати свій шлях, внаслідок чого Лариса знайшла притулок у своєї бабусі, Тетяни. Там Лариса знайшла роботу з доставки пошти та пенсій, одночасно доглядаючи сина. Тетяна тепло вітала онуку та правнука,
звинувачуючи себе за неуважність, яка довела Ларису до такого стану. Анатолій, чоловік Лариси, здавався далеким і байдужим до сім’ї, тому їхні стосунки руйнувалися на очах. Лариса, охоплена почуттям провини та розгубленості, чіплялася за єдине джерело щастя – свого сина Андрія. Незабаром вона знайшла роботу в офісі, вдячна за підтримку начальника, який з розумінням сприйняв її становище молодої матері. Коли Анатолій повернувся зі служби, він був чужим для дружини та сина. Лариса була розбита: її життя пішло навперейми, коли вона зрозуміла, що їхні стосунки далекі від тієї ідилічної сім’ї,
яку вона собі уявляла. Приблизно в цей час її начальник Микола почав виявляти інтерес до неї, наносячи несподівані візити і обсипаючи її подарунками. Розлучення з Толиком пройшло легко. Незважаючи на наявність дитини, всі друзі та родичі знали, що вони не живуть разом. Толик незабаром одружився з Оленою, яку любила його мати. А життя Лариси змінилося на краще, коли Микола зробив їй пропозицію, принісши в її життя радість і запевнивши, що любить її та Андрія найбільше на світі. Їхнє весілля було моментом чистої радості, і навіть мати Лариси,
Антоніна, дала свою згоду і запропонувала їм переїхати до неї, щоб відкрити для себе найкращі можливості у місті. Зараз Лариса сидить у своєму кабінеті як головний бухгалтер найбільшого у місті ресторану, а її чоловік Микола займається будівельним бізнесом. Сини, Андрій та Максим, навчаються та ростуть у місті. Після смерті Тетяни вони перетворили її будинок на свій заміський. Лариса часто згадувала доброту бабусі, вдячна їй за підтримку у найважчі часи. Але Лариса почувала себе неспокійно. Коли вона востаннє приїжджала до бабусі до села,
то зіткнулася там із Толиком та Оленою. Їхня холодна поведінка турбувала її, як і відмова Андрія визнати Миколу своїм батьком. Все ускладнювала невизначеність у житті Андрія, його проблеми з навчанням та мінливі стосунки. Незважаючи на всі ці труднощі, життя тривало. Лариса продовжувала молитися за своїх синів, сподіваючись, що їхнє життя набуде стабільності…