Мама кілька ращзів зітхала про те, що треба доглядати сад, і натякала, що мені варто запропонувати свою допомогу. Але я мовчала. Я залишала всі подібні завдання для мого молодшого брата Арсенія, який все життя був головним об’єктом її фінансової підтримки. Коли я росла, то ніколи не відчувала різниці в тому, як мати ставилася до нас, незважаючи на те, що ми були народжені від різних шлюбів. Хоча я не пам’ятала свого біологічного батька, моя бабуся по батьківській лінії завжди була присутня
та підтримувала мене. Коли бабуся подарувала мені свою квартиру в місті, де я навчалася, я не надто замислювалася про право власності. Мене більше хвилювало її самопочуття, адже вона старіла і ставала дедалі слабкішою. Після її смерті мама запропонувала продати квартиру та розділити виручені гроші з Арсенієм, що здавалося розумним, поки мій наречений Олег не зробив мені пропозицію. Рішення зберегти квартиру призвело до сварки з мамою, яка переїхала до Італії, щоб матеріально підтримувати Арсенія,
поки він продовжував здобувати освіту і купував квартиру. Кілька років тому Арсеній переїхав до Канади, почавши все спочатку, а моя мати повернулася з Італії, постаріла і хвора. Вона живе тепер одна в селі і потребує допомоги, але я не наважуюсь допомагати їй. Так, я співпереживаю маминій ситуації, але почуваюся відстороненою, вважаючи, що після багатьох років, коли Арсеній був її пріоритетом, настала його черга робити свій внесок, хай навіть здалеку.