До шлюбу ми з Ігорем були разом вісім років. Ми познайомилися ще у школі, і всі знали нас як пару. Здавалося, що ми ідеальні один для одного. Але через три місяці після того, як я вийшла за нього заміж, я зрозуміла, що зробила величезну помилку. Сидячи на кухні з чашкою чаю, я згадувала ті роки. Ігор завжди здавався мені дбайливим і розуміючим, але після весілля багато що змінилося. Якось увечері, коли я прийшла додому після роботи, почула, як Ігор розмовляв телефоном з матір’ю.
“Так, мамо, я вже з’їв суп, який ти надіслала. І так, шкарпетки я теж одягнув ті, що ти вибрала,” – сказав він, і я зрозуміла, що щось не так. “Ігоре, ти завжди говориш з мамою про все це?” – Запитала я, не вірячи своїм вухам. Він зам’явся, потім відповів: “Ну, вона просто хоче переконатися, що у мене все гаразд.” Але це був лише початок. Його мати контролювала все: його одяг, витрати, дієту. Якось я спробувала приготувати вечерю, але Ігор сказав, що його мати вже передала йому готову їжу. “Ти не можеш просто відмовитись?” – Запитала я одного разу. “Ми ж тепер сім’я, і я хочу дбати про тебе.” “Мама знає, що для мене краще,” – відповів він, і я зрозуміла, що боротися з цим марно. Незважаючи на те, що я часто бувала в його будинку, я багато чого не помічала. Можливо тому, що тоді я не жила з ним постійно. Але коли ми почали жити разом, реальність вдарила мене як блискавка.
“Я не можу так далі,” – сказала я йому одного вечора. “Це не те життя, яке я хотіла.” “Що ти маєш на увазі?” – здивувався він. “Я не можу бути в шлюбі, де все вирішує твоя мама. Я думала, що ми будуватимемо своє життя, а за фактом живемо за її правилами.” Той вечір став нашим останнім. Ми розлучилися, і хоча я втратила роки, спілкуючись з ним, але зрозуміла, що краще пізно, ніж ніколи. Мені вдалося вчасно відмовитися від цього неправильного рішення і розпочати нове життя, вільне від чужого контролю.