Той день видався справді важким. Робота виснажила мене, тож я вирішила піти додому раніше. Увійшовши до будинку, я відчула щось дивне – почуття, ніби щось змінилося. З кімнати свекрухи долинали голоси, плавно переплітаючись у невиразний шепіт. Підійшовши ближче, я обережно прочинила двері, намагаючись залишатися непоміченою. Там, за столом, сиділа свекруха, її обличчя було напружене, і вона розмовляла з чоловіком, зовнішністю не схожим на когось з нашого оточення. Він був одягнений у незвичайний для нашого містечка одяг,
і його акцент звучав так, наче він приїхав здалеку. Я слухала, намагаючись зрозуміти, про що вони говорять, але їхня розмова була настільки заплутаною і сповненою недомовок, що мої спроби залишилися безуспішними. Мені стало зрозуміло, що це не просто візит знайомого. Було щось, що свекруха намагалася приховати. Не в силах витримати напруги, я вислизнула з дому, щоб перевести дух і зібрати думки. “Що це було? І хто він?” — запитання кружляли в моїй голові.
Коли я повернулася, гість пішов, а свекруха зустріла мене, ніби нічого не сталося. “Ти вже вдома, люба? Як рано сьогодні,” – сказала вона з легкою усмішкою. “Хто це був?” — спитала я, намагаючись звучати якомога байдуже. “О, це старий друг сім’ї, він проїздом. Нічого особливого,” – пожартувала вона, але її очі видавали тривогу. Я вирішила не тиснути, але розуміла: між рядків їхньої бесіди ховалася таємниця, яку мені ще треба було розгадати. Як мені зрозуміти, що це було насправді? продовжувати копати? Чи залишити як є і не втручатися?