Переїхавши до Німеччини два роки тому, я опинилася в невеликому містечку, виконуючи давню мрію, зумовлену моїм німецьким походженням по материнській лінії. Спочатку переїзд здавався багатообіцяючим: мене супроводжували мати та дочка. Мама насолоджувалася возз’єднанням зі своєю сім’єю, але дочка насилу адаптувалася. У результаті вона вирішила повернутися на батьківщину, щоб здобути освіту і здійснити свою мрію – стати дизайнером. Я залишилася жити в Німеччині з метою заробити достатньо, щоб відремонтувати нашу квартиру на батьківщині.
Раніше ми жили в тісній трикімнатній квартирі з сім’єю мого чоловіка, що було дуже непростим часом. Після нашого переїзду в двокімнатну квартиру, що залишилася від бабусі чоловіка, стала очевидною необхідність масштабного і дорогого ремонту. Саме тому моє рішення переїхати до Німеччини, до якого мене підштовхнув чоловік, було продиктоване швидше фінансовою необхідністю, ніж уподобаннями. Але життя в новій країні виявилося дорогим: більша частина мого заробітку йшла на основні витрати, і мені вдавалося відкладати дуже скромну суму. Незважаючи на фінансову напруженість, я почала висилати гроші на ремонт,
хоч і робила це повільно. Тим часом сім’я чоловіка побачила у моїй закордонній поїздці можливість для себе. Особливо це стосується моєї золовки, яка наполягала на тому, що я повинна її утримувати, оскільки вона поступилася нам квартирою. Я надавала їм допомогу час від часу, але відмовлялася регулярно ділитися своїми доходами. На мою пропозицію поїхати разом зі мною до Німеччини на роботу золовка відповіла відмовою. Вся ця ситуація пролила світло на поширене серед деяких людей уявлення про те, що інші люди – друзі, родичі, діти – зобов’язані їх забезпечувати. Тепер мене в першу чергу турбує ось що: чи може тиск сім’ї поставити під загрозу наші права на квартиру, яка за законом все ще належить моїй свекрусі?