Виховуючи свого сина Антона поодинці після того, як мене покинули під час вагітності, я повністю присвятила себе тому, щоб він нічого не потребував. Я вкладала гроші в його освіту, одяг та позашкільні заняття, віддаючи перевагу практичним предметам, таким як фізика та математика, але при цьому не заохочуючи його інтерес до музики. Коли Антон висловив бажання вивчати археологію, я була стривожена, вважаючи, що кар’єра програміста буде надійнішою. Я рішуче заперечила його вибір і зрештою переконала його вступити до технічного університету, хоча він відчував труднощі у навчанні і не виявляв особливого інтересу до цієї сфери. Моє потрясіння посилилося, коли я побачила,
як Антон грає на гітарі у переході метро, пропускаючи лекції заради музики. Вдома відбулася серйозна конфронтація. Антон розповів про намір піти служити, прийнявши таке рішення самостійно. Він впевнено попросив у мене дозволу жити відповідно до своїх захоплень, пообіцявши нести відповідальність за свій вибір. Це одкровення змусило мене визнати зрілість та самостійність свого сина. Незважаючи на мій початковий опір, його прохання про свободу слідувати своїм інтересам і жити чесно довело мене до сліз радості та гордості. Ця розмова стала яскравим свідченням того, що мій колись маленький синочок виріс у справжнього чоловіка, гідного приймати власні рішення та прокладати свій власний шлях.