Ми одружені вже 13 років. Мені 34, але дітей у нас так і нема. Спочатку чоловік казав, що мені треба ще підрости для материнства, а тепер він все частіше шукає інші відмовки. Я відчуваю, що він просто не бажає мати дітей. Це усвідомлення породило в мені сум’яття та занепокоєння. Одного вечора я не витримала і вирішила все обговорити.
Сидячи в нашій вітальні, я почала розмову: “Любий, нам треба поговорити. Мені здається, ти не хочеш дітей… Це так?” Чоловік на мить завмер, а потім зітхнув: “Я… Я просто не впевнений, що хочу міняти наше життя. Мені подобається все, як є.” Я відчула, як моє серце стискається. Мені було важливо його зрозуміти, але й від своїх бажань я відступати не хотіла.
“Але що щодо моєї мрії стати матір’ю? Мені вже 34, і я боюся, що якщо ми так і відкладатимемо, то може бути вже пізно.” Ми продовжували говорити, зважуючи наші страхи та надії. Це була непроста розмова, в якій кожен з нас намагався зрозуміти та прийняти почуття іншого. З того часу я багато міркувала про своє майбутнє. Чи залишати мені цей шлюб заради можливості мати дитину? Чи будуть у мене шанси знайти щастя і створити нову сім’ю у моєму віці?
Я почала шукати поради у друзів та родичів, намагаючись зібрати думки з усіх боків. Одна моя подруга, що пройшла через розлучення, сказала мені: “Ніколи не пізно почати все спочатку – якщо це дасть тобі шанс на справжнє щастя.” Ці слова змусили мене серйозно замислитись про свої пріоритети і про те, що важливо для мене насправді. Я зрозуміла, що мені потрібен час, щоб все зважити і ухвалити рішення, яке принесе мені не просто задоволення, а й душевний спокій.