Ганна стояла біля будівлі РАГСу, хвилюючись і перебираючи в голові всілякі причини запізнення Колі. Надворі стояв ясний день, але для Ганни кожна хвилина без її нареченого поруч здавалася вічністю. Родичі та друзі, що зібралися у залі, шепотілися між собою, намагаючись вгадати причину затримки. Усі вони переживали за Ганну, бачачи, як вона намагається зберігати спокій. Нарешті двері зали відчинилися, і Коля вбіг усередину, виглядаючи винним, але щасливим. Усі, хто зібрався, зітхнули з полегшенням і вітали його оплесками.
“Пробач, Ганно, я знаю, що мав бути тут набагато раніше”, – почав Коля, підходячи до неї. Його обличчя було сповнене щирого каяття. “Що трапилося?” – запитала Ганна, чиє серце билося від хвилювання та полегшення одночасно. “Ти не повіриш, але я застряг у заторі через несподіваний парад на головній вулиці. Я намагався об’їхати, але це тільки збільшило час у дорозі,” – пояснив Коля, намагаючись усміхнутися, незважаючи на втому. “Головне, що ти тут,” – тихо сказала Ганна, обіймаючи його. Її очі сповнилися сльозами щастя. На обличчях родичів теж з’явилися усмішки, адже вони бачили, яке сильне кохання у молодих.
Церемонія розпочалася з невеликою затримкою, але це не зіпсувало моменту. Ганна та Коля обмінялися клятвами, і їхні голоси тремтіли від почуттів. Коли вони поцілувалися, зал вибухнув оплесками. Після церемонії гості зібралися у ресторані, де Коля жартівливо перепросив усіх за свою затримку. “Вважатиму це першим і останнім разом, коли я запізнився на найважливішу подію у своєму житті,” – сказав він, піднімаючи тост за любов і розуміння. Їхнє весілля, що почалося з невеликої драми, запам’яталося всім як день, наповнений радістю, сміхом і, звичайно, любов’ю, яка подолала всі перешкоди.