Коли ми вирішили переїхати в іншу країну, у моїй голові крутилася тільки одна думка: “А раптом все піде не так?” Моя подруга та її сім’я зіштовхнулися з серйозними труднощами після переїзду. Їх історія була мені добре відома: незважаючи на всі зусилля, вони так і не змогли адаптуватися до нового життя за кордоном, що призвело до розлучення подружжя і повернення на батьківщину. Цей приклад глибоко запав мені в душу, і я боялася, що на нас чекає та ж доля. “Ми маємо бути готові до всього,” – сказав мій чоловік увечері перед від’їздом.
Його слова звучали впевнено, але я бачила в його очах ту саму тривогу, що була і в мене. Перші місяці у новій країні були непростими. Ми зіткнулися з мовним бар’єром, культурними відмінностями та ностальгією по батьківщині. Але, на відміну від моєї подруги, ми не дозволили цим проблемам перемогти нас. “Пам’ятаєш, ти казала, що боїшся, мовляв, ми повторимо помилки твоєї подруги?” – спитав мене чоловік одного разу, коли ми сиділи в нашому новому будинку після вечері. “Так, я справді боялася,” – зізналася я. “Але дивись, як все вийшло. Ми впоралися,” – посміхнувся він.
І він мав рацію. Наша адаптація до нового життя не була легкою, але ми зробили все можливе, щоб воно пройшло максимально гладко. Ми активно вчили мову, шукали нових друзів, намагалися зрозуміти та прийняти нову культуру. І, найголовніше, ми підтримували один одного у скрутні моменти. Наші зусилля не пройшли даремно. Згодом наша нова країна стала для нас будинком. Ми знайшли там друзів, роботу та нове життя. Наш досвід навчив мене важливому уроку: чужі приклади справді не повинні ставати для нас законами. У кожного свій шлях, і тільки від нас залежить, як ми по ньому пройдемо.