Я з самого початку чудово знала, що мої майбутні свекри – не дуже лагідні та доброзичливі люди. Але ж я виходила заміж за Степана, а не за них. Стьопу виховували дядько і тітка після того, як його батьки пішли з життя, коли він був зовсім маленьким. Він швидко став частиною нової сім’ї, яка до цього складається з трьох дочок. День нашого весілля був наповнений радістю та святом, а під час прийому наші сім’ї піднесли свої подарунки. Мої батьки щедро запропонували нам гроші на машину чи медовий місяць, а от опікуни Стьопи здивували всіх, подарувавши нам квартиру, яка затьмарила подарунок моїх батьків. Проте реакція Степана була стримана. Пізніше він розповів мені, що квартира – це його спадщина від покійних батьків, яку тітка і дядько весь цей час здавали в оренду,
щоб утримувати свою велику родину. Він не хотів претендувати на неї, щоб не позбавляти їх доходу, хоча це означало, що нам довелося б брати іпотеку на власне житло. Розуміння глибини вдячності Стьопи за турботу тітки та дядька, незважаючи на відсутність тепла та ласки, змусило мене по-іншому поглянути на ситуацію. Адже ці люди врятували мого майбутнього чоловіка від дитячого будинку, забезпечивши стабільність у скрутні часи. Рішення подарувати квартиру було їх способом підтримати нас. Степан вважав за краще залишити все, як є, не привертаючи уваги до минулої угоди. Прийнявши думку чоловіка, я погодилася не ставити зайвих питань. Його життя дійсно могло б бути набагато складнішим без втручання родичів, а їх останній жест дав нам гарний старт для нашого нового спільного життя.