Коли Ігор побачив матір, що стоїть біля порога його будинку через 27 років після того, як вона їх покинула, його першою реакцією була суміш здивування та недовіри. Його мати, яка виглядала старше своїх років, дивилася на нього з благанням в очах. “Ігоре, я прийшла попросити твоєї допомоги. Мені потрібні гроші,” – відверто заявила вона. “Чому я маю тобі допомагати? Ти залишила мене, коли я був дитиною,” – відповів Ігор, ледве стримуючи емоції. “Я твоя мати. Я дала тобі життя,” – наполягала вона, наче це було достатнім аргументом. Пізніше, обговорюючи те, що сталося зі своєю дружиною Ганною, Ігор не міг приховати свого обурення. “Я не розумію, як вона могла так вчинити? І тепер вона просто з’являється і вимагає грошей”, – сказав Ігор. “Може, варто спробувати пробачити її і допомогти? Можливо, вона справді у розпачі”,
– м’яко запропонувала Ганна. “Як я можу вибачити людину, яка залишила мене, коли я був такий вразливий? І чому я повинен допомагати їй, коли вона ніколи не допомагала мені?” – Заперечив Ігор. Довгі роздуми та розмови з Ганною допомогли Ігорю усвідомити, що прощення не означає забуття минулого чи виправдання дій його матері. Прощення – це крок до звільнення від гніву та образи, які заважали йому жити повноцінним життям. Зрештою, Ігор вирішив зустрітися з матір’ю. Він вислухав її історію, сповнену жалю та помилок. Хоча він не міг повністю пробачити її, Ігор зрозумів, що тримати образу шкідливо, насамперед, для себе. Він запропонував їй одноразову фінансову допомогу та рекомендував звернутися за професійною підтримкою до різних місцевих органів та організацій. Цей крок не лише допоміг його матері знайти шлях до виправлення, а й дозволив самому Ігорю продовжити своє життя без тяжкості минулого гніву.