Чоловік у білому халаті увійшов до лікарняної палати, оглядаючи своїх пацієнтів. Він був вражений тим, як швидко одужала одна з його пацієнток, Тетяна. Це був напружений місяць для неї: важка робота на заводі, народження онука Ігоря. Одного разу, повернувшись додому, Тетяна зомліла і опритомніла в лікарні. Вона боялася, що не видужає, але через кілька днів її перевели з реанімації до звичайної палати. Тетяна сумувала за сім’єю, особливо за сином, який не відвідував її з моменту вступу до лікарні. Він був зайнятий роботою та доглядом за новонародженим сином. Тетяна сподівалася, що він зможе навідати її хоча б у вихідні дні. За допомогою медсестри Тетяна змогла встати та сходити до туалету, що стало маленькою, але значною перемогою у її одужанні.
Під час перебування в лікарні Тетяну відвідав начальник цеху, запропонувавши їй нову роль на роботі замість колеги, що йде на пенсію. Ця роль вимагала менших фізичних навантажень та обіцяла більше вільного часу для онуків. Незважаючи на зниження зарплати, Тетяна погодилася, радіючи змінам. Одного разу син і невістка таки відвідали Тетяну в лікарні. Вони були вражені її успіхами, і їхня реакція викликала в голові Тетяни тривожну думку: невже вони сподівалися на інший кінець? Тетяна швидко відкинула цю думку, зосередившись на радості від покращення свого здоров’я та думки про те,
що їй доведеться незабаром дбати про онука. За тиждень Тетяну виписали. Син зустрів її і привіз додому, де все було трохи інакше, начебто йшла підготовка до перетворення її кімнати на дитячу. Увечері під час вечері Тетяна зняла напругу, запропонувавши перенести ліжечко дитини до своєї кімнати, щоб дати молодій парі трохи простору. Атмосфера розрядилася, і Тетяна заснула того вечора з почуттям задоволення та оптимізму щодо майбутнього. На ранок наступного дня сім’я увійшла до звичного ритму життя. Тетяна посміхалася онукові, радіючи тому, що її тривожні думки в лікарні були марними. Її родина була гарною – і всі любили і дбали про неї.