Перед своїм відходом, стоячи в коридорі, Антон наполегливо висловлював Ганні думку про те, що, можливо, їм таки варто одружитися. Ганна, подивившись на нього із сумішшю смутку та ніжності, подала йому пальто і перервала розмову, наголосивши, що йому важливо не запізнитися. Незважаючи на серйозну пропозицію Антона про шлюб, Ганна наполегливо попросила його піти, висловлюючи роздратування щодо повторної розмови, яку вона з самого початку вважала марною. Вона неодноразово вказувала на різницю у віці між ними, вважаючи себе завжди старою, а його – завжди молодим, що зводило нанівець всі його пропозиції. Антон, дуже роздратований, засумнівався у важливості різниці у віці, тим більше, що в їхніх спільних моментах близькості це ніколи не мало значення.
Але Ганна все одно наполягала на тому, що їхні стосунки не можуть перейти від любовних до шлюбних, посилаючись на громадську думку та власну самоповагу. Ганна намагалася обґрунтувати свою відмову, пояснюючи, що вона відчуватиме і як її сприйматимуть, якщо вони одружаться, незважаючи на протести Антона про те, що громадська думка не повинна мати значення. Але Ганна зізналася, що не може поважати себе за такого розкладу, навіть якщо Антон не здатний зрозуміти її точку зору. Чоловік висловлював бажання мати більш постійний зв’язок, всупереч реалістичній думці Ганни про неминучість розлуки через її вік та проблеми зі здоров’ям. Суворе нагадування жінки про те, що Антон обмежений у відвідуваннях через її лікування, ще більше наголосило на практичних бар’єрах у їхніх стосунках.
Незважаючи на щирі благання та обіцянки Антона, Ганна так і залишилася непохитною, пропонуючи йому знайти когось молодшого і здоровішого, оскільки їхнє кохання було непосильним безумством. Жінка передбачала, що їхній емоційний та фізичний зв’язок згодом погіршиться через її хворобу та збільшення віку… Ганна намагалася відштовхнути Антона заради його ж блага, навіть брехала, що в неї є інший, але він наполегливо відмовлявся покидати її. У результаті Антон таки пішов. Залишившись сама, Ганна з холодним визнанням своїх дій подивилася на своє відображення, готуючись до майбутньої медичної процедури, яка мала на кілька годин відволікти її від емоційного сум’яття. Сльози вона вирішила дозволити собі лише після завершення процедури.