Якось я опинився на концерті мого улюбленого гурту. Музика зачаровувала, і я почував себе вільним, занурюючись у кожну ноту. Якоїсь миті мою увагу привернула дівчина, яка стоїть праворуч від мене. Вона була одягнена у чорну футболку з логотипом гурту, і її очі сяяли від захоплення. Її хвилясте волосся плавно рухалося у такт музиці. До кінця концерту, коли останні акорди затихли, я набрався сміливості і звернувся до неї: “Це була ваша улюблена пісня? Ви здавались такою щасливою, коли вони її грали.
” Вона посміхнулася і відповіла: “Так, це моя улюблена. Я слухаю цей гурт із підліткового віку. А ви?” “Я теж,” – сказав я, – “я захоплююся ними вже багато років. Це вперше, коли я їх бачу наживо.” Ми розпочали розмову про музику, обговорюючи наші улюблені пісні та альбоми. Вона розповіла мені про свою пристрасть до рок-музики і про те, як цей гурт надихав її у важкі часи. Якоїсь миті вона запитала: “Ви хочете посидіти і випити чогось?
Мені б не хотілося розлучатися з таким цікавим співрозмовником.” Ми знайшли затишне кафе неподалік і провели там решту вечора, розмовляючи про все на світі. Виявилося, що у нас багато спільного не лише у музиці, а й у книгах, фільмах, навіть у виборі кар’єри. Прощаючись, ми обмінялися телефонними номерами. Я йшов додому з відчуттям, що цей вечір був чимось особливим. Попереду було багато незвіданого, але я знав одне: я зустрів людину, яка може стати моїм близьким другом, а можливо, і кимось більше…