Влада завжди була близька з дідом Михайлом – людиною мудрою та доброю. Але після раптової смерті бабусі, його дружини, Михайло опинився у складній ситуації. Він, звиклий все життя до турботи дружини, раптом залишився один і не вмів справлятися навіть із дрібними побутовими справами. Якось увечері, коли Влада приїхала до діда в гості, він зненацька звернувся до неї з проханням. “Владонько, не могла б ти взяти мене пожити до себе? Я не знаю, як справлятися тут одному,” – сказав він з надією в голосі. Влада завмерла. Вона жила у невеликій квартирі зі своїм чоловіком та двома дітьми. Хоча вона й любила діда, але розуміла, що його переїзд значно ускладнить їхнє життя. “Діду, ти знаєш, як я тебе люблю,” – почала вона обережно, – “але у нас так мало місця, і діти такі галасливі. Я не впевнена, що тобі буде комфортно.” Дід Михайло опустив погляд. “Я розумію, онученько. Не хотів би я бути тобі в тягар”, – м’яко відповів він.
У цей момент Влада відчула, як у її серці зароджується рішення. “Почекай, дідусю, можливо, ми знайдемо інший вихід. Ми могли б найняти тобі помічницю по господарству, яка приходитиме щодня. І я заїжджатиму до тебе частіше,” – запропонувала вона. “Ти думаєш, це спрацює?” – з надією спитав дід Михайло. “Так, дідусю, я впевнена. Ти зможеш залишатися у своєму будинку, а ми завжди будемо поряд”, – впевнено відповіла Влада, відчуваючи полегшення від того, що знайшла компроміс. Дід Михайло посміхнувся, його очі засвітилися вдячністю. “Дякую тобі, Владочко. Ти завжди знаходиш вихід,” – сказав він, обіймаючи внучку. Протягом наступних тижнів Влада організувала догляд за дідом.
Вона знайшла надійну помічницю, яка допомагала дідові у побутових справах, а сама намагалася відвідувати його якнайчастіше. Кожен її візит був сповнений тепла та радості. Поступово дід Михайло звик до нового порядку. Він знайшов втіху у щоденних турботах помічниці та радість у частих візитах онуки та її родини. Влада відчувала, що зробила правильний вибір, підтримуючи діда та зберігаючи комфорт своєї родини. “Ти знаєш, Владочко,” – сказав одного разу дід Михайло під час одного з таких візитів, – “я такий вдячний тобі. Ти допомогла мені залишитися в моєму домі, і я почуваюся таким потрібним і коханим”. Влада посміхнулася, тримаючи за руку свого діда. “Ти завжди будеш важливою частиною нашого життя, дідусю. Ми завжди піклуватимемося про тебе,” – відповіла вона. І так, завдяки турботі та любові онуки, дід Михайло знайшов комфорт та впевненість у тому, що він не самотній у цьому великому світі.