Наталя Іванівна звикла вранці якомога довше лежати в ліжку, чекаючи, коли квартира спорожніє. Ігор, її син, та його сім’я жили з нею. Як тільки всі пішли, вона встала, потяглася і пішла на кухню. Однак незабаром була вражена, виявивши, що борщу, який вона приготувала для сім’ї, не було в холодильнику, куди вона поклала його напередодні. Натомість там були маленькі контейнери з нездоровою їжею, якими її невістка годувала сім’ю. Обурена Наталя вийшла на балкон. Вона зрозуміла, що Ігор та його родина виставили каструлю, щоби звільнити місце для власної їжі. Наталя втомилася намагатися догодити своєму синові та його сім’ї, у яких за ці роки виробилися свої власні правила та звички.
Вони більше не вечеряли разом, адже всі просто брали щось перекусити і розходилися по своїх кімнатах. Наталя хотіла, щоб сім’я її сина жила з нею, бо боялася залишитись одна у великій квартирі після смерті чоловіка. Але, схоже, вони не оцінили її зусиль. Якось вона спробувала зробити генеральне прибирання, але невістка сказала, що вона зовсім не має часу, щоб допомогти. У результаті Наталія Іванівна знайшла в собі рішучість подати урок своєму синові та його родині, тому вирішила поїхати, не сказавши їм, куди прямує. Вона вирушила до старого будинку в селі, який чоловік успадкував від своїх батьків, і там зустріла старого друга Миколу.
Вони провели разом місяць, упорядковуючи будинок і насолоджуючись суспільством один одного. Микола вмовляв Наталю залишитися з ним, але спочатку вона була невпевнена. Але врешті-решт вона вирішила продати свою квартиру і переїхати до села. Нині Наталя та Микола живуть разом у селі, а Наталя здає свою квартиру. Невістка не розмовляє з нею через її рішення, а син майже не дзвонить, але Наталю це не надто турбує. Вона здобула щастя з Миколою і знає, що прийняла для себе правильне рішення.