Антон та Надя завжди здавалися ідеальною парою. Вони підтримували одне одного, сміялися та раділи життю разом. Але все змінилося, коли мати Антона, Марія Іванівна, захворіла та переїхала до них. Спочатку Надя сприйняла це як тимчасовий захід.”Це не на довго, правда?” — спитала вона в Антона, коли вони готували кімнату для його мами.”Звичайно, кохана. Мамі просто потрібно трохи підтримки”, – впевнено відповів Антон.Проте дні перетворилися на тижні, а тижні на місяці. Марія Іванівна стала невід’ємною частиною їхнього будинку, але її присутність почала створювати напругу. Вона критикувала спосіб Наді готувати, прибирати та навіть розмовляти з Антоном.”Ти використовуєш надто багато солі, дівчинко”, – зауважувала Марія Іванівна, коли Надя готувала вечерю.
Надя намагалася залишатися толерантною, але її терпіння зникало.”Антон, твоя мама занадто багато втручається у все. Я почуваюся чужою у власному будинку”, – поскаржилася вона чоловікові одного вечора.Антон, опинившись між двома вогнями, намагався підтримувати мир.”Мама просто переживає. Дай їй час, вона звикне”, – заспокоював він Надю.Але ситуація погіршувалась. Сварки стали частішими. Одного ранку, коли Марія Іванівна знову почала критикувати Надю, остання не витримала.”Я не можу так більше жити! Твоя мама має виїхати”, – вигукнула вона, звертаючись до Антона.Антон, відчувши тиск, знову опинився у скрутному становищі.
“Мамо, тобі краще переїхати до тітки Люди. Надя права: нам потрібен наш простір”, – сказав він, намагаючись знайти компроміс.Відхід Марії Іванівни був важким для всіх. Він залишив рану у їхніх стосунках. Антон і Надя зрозуміли, що навіть найміцніша пара може мати справу з труднощами. Як би там не було, вони почали працювати над відновленням довіри та розуміння у своїй сім’ї, усвідомивши, що їхнє щастя залежить від уміння чути та поважати один одного.