Я була заміжня сім років. Спочатку життя було чудовим. А потім почалося щось незрозуміле. Я перестала впізнавати Андрія. Він став іншим. Скандали у ній стали частим явищем. Але найбільше мене дратувала байдужість чоловіка до виховання наших дітей. Якось я сиділа на роботі і помітила, що погано почуваюся. Піднялася температура, і я відпросилася додому, щоб нікого не заразити з колег. Коли відчинила двері, то в очі кинулося пальто, що висіло на вішалці, і це точно було не моє, не наших знайомих, ані родичів. Заходжу прямо в спальню і побачене жахає мене. Якась гола жінка. Чоловік звісив голову і не промовив жодного слова. Мабуть, я сподівалася почути хоч щось у відповідь на мої сльози. Але Андрій вирішив, що слова зайві. Мовчки одягнувся і пішов за своєю новою дамою.
Весь день до вечора я заплакала. Так боляче мені не було давно. Ще й це нездужання… У голові був шум, а згодом страшні думки про самотність та самотнє майбутнє. Андрій повернувся вночі. Він ніяк не збирався реагувати на мої істеричні ридання. Тільки сказав, що в цьому винна я і тільки я. Я подумала, що доведеться забути цей день, як страшний сон. Не хочу, щоб діти лишалися без батька. Але це не зупинило зради чоловіка. Часто знайомі розповідали мені про інших жінок Андрія. І мій терпець урвався. Я більше не хочу виглядати в очах людей сліпою дурепою. Але спочатку треба було знайти житло, куди ми переїдемо з доньками після розлучення. На щастя, за кілька днів я отримала пропозицію піти жити до самотньої бабусі, яка давно шукає собі співмешканців, які могли б оплачувати комунальні послуги та допомагати їй у господарстві.
Тож, не думаючи, я пішла дізнаватися про деталі. Ірина Василівна з радістю прийняла не лише мене, а й дівчаток. Наступного дня я перевезла речі та подала документи на розлучення. Тоді я навіть не очікувала, яке прекрасне життя на мене чекає: без сварок, зрад, переживань, докорів. Ірина Василівна виявилася прекрасною жінкою. Моїх дітей покохала як своїх онуків. А невдовзі навіть почала займатися з ними, оскільки у минулому була вихователькою. Незабаром Андрій усвідомив, що я пішла і почав надзвонювати, умовляти, а потім шантажувати невиплатою аліментів. Тоді я розуміла, що ніщо не змусить мене повернутися до цієї людини. Вже через шість місяців спокійного та розміреного життя я зустріла чоловіка, який подарував мені неймовірну романтику. Вперше я відчула себе бажаною. А ще більше тішило те, що Юрія не лякали мої діти. Він полюбив їх як своїх. Часто колишній дзвонить мені, скаржиться на своє жахливе життя і звинувачує мене в цьому. Але я надто щаслива, щоб заглиблюватись у роздуми про минуле і тим більше турбуватися про негідних людей.