Мене виховувала бабуся, бо мама знову вийшла заміж і вирішила жити зі своїм новим чоловіком. Спочатку вона взяла мене з собою, але мати її чоловіка не схвалила мою присутність. І ось, у 7 років мене відправили жити до бабусі з дідусем до села. Незважаючи на тугу по мамі, яка визнавала мене тільки у свята, бабуся давала мені все, крім материнської любові. Коли у мене був випускний вечір, я хотіла, щоб моя мама була поруч, щоб розділити мою радість, але вона була відсутня, пославшись на свого хворого чоловіка як на причину своєї неявки.
На щастя, я вдало вийшла заміж. Зараз у нас чудовий будинок та дві доньки. Плюс до всього, з нами живе моя бабуся, бо вона залишається моєю найближчою родичкою. Нещодавно на порозі нашого будинку з’явилася жінка – моя постаріла мати, що залишилася ні з чим після смерті другого чоловіка. Вона думала, що зможе жити зі мною, але за фактом вона мені чужа. Я відмовилася, але запропонувала їй натомість порожній сільський будинок моєї бабусі. Вона засмутилася, заявивши про свої якісь материнські права, але я залишилася при своїй думці. У моєму серці вона давно втратила своє місце та роль.