Віра та Михайло, які мали по квартирі, вважалися родичами щасливчиками. Віра заробила свою двокімнатну квартиру тим, що три роки доглядала двоюрідну сестру своєї бабусі, бабусю Галю, чого не хотів робити жоден родич. Михайло одразу після університету багато працював, накопичив достатньо грошей, щоб купити однокімнатну квартиру всупереч бажанню батьків купити її разом. Коли вони планували побратися, родичі вирішили, що їм пощастило з квартирами.
Вони вирішили жити у квартирі Віри, а квартиру Михайла здавати в оренду. Проте невдовзі родичі почали проситися жити у квартиру Михайла, але і Віра, і Михайло відмовилися, згадавши, як у минулому родичі відмовлялися розділити обов’язки. Коли сестра Михайла, Світлана, завагітніла, мати під тиском своєї матері змусила їх звільнити орендовану квартиру заради неї, але Михайло рішуче відмовився, вважаючи, що Світлана та її співмешканець мають самі вирішувати свої житлові питання.
Незважаючи на народження дитини та повернення Віри на роботу, рідні продовжували називати їх скупердяями через те, що вони не діляться своїми коштами. Зрештою, Віра та Михайло розширили свою власність, взявши іпотечний кредит на трикімнатну квартиру та здаючи надалі свою стару. Це рішення лише посилило невдоволення родичів, які не могли зрозуміти їхні потреби у фінансовій безпеці та плануванні майбутнього своїх дітей. Віру та Михайла вважали невдячними, незважаючи на їхню працелюбність та передбачливість у забезпеченні добробуту сім’ї.