Катя була заміжня за Ігорем вже 16 років, коли її свекруха, Лідія Михайлівна, раптово серйозно захворіла. Досі між ними були формальні, але досить дистанційовані відносини. Незважаючи на це, якось Катя отримала несподіваний дзвінок із лікарні. “Катю, це я, Лідія Михайлівна,” пролунав слабкий голос свекрухи в трубці. “Можеш прийти до мене? Мені треба зізнатися у дечому важливому.” Катя, відчуваючи змішані почуття занепокоєння та цікавості, погодилася. Приїхавши до лікарні, вона побачила Лідію Михайлівну в ліжку, слабку, але з ясним поглядом.
“Сідай, Катю. Я рада, що ти прийшла,” почала Лідія Михайлівна. “Я хочу вибачитися перед тобою.” Катя була спантеличена. “Вибачитись? За що?” “За те, як я ставилася до тебе всі ці роки,” продовжила Лідія Михайлівна. “Я була занадто строга і критична. Ти виявилася чудовою дружиною для мого сина і прекрасною матір’ю для онуків. Я не показувала цього, але я завжди тобою пишалася.” Катя була вражена. Вона ніколи не чекала подібних слів від свекрухи. “Дякую, Лідія Михайлівна. Це багато значить для мене.
“Мені шкода, що я не сказала тобі цього раніше,” – сльози блищали в очах старенької. “Я сподіваюся, ти можеш мені пробачити.” “Звичайно, я прощаю вас,” відповіла Катя, беручи свекруху за руку. “Ви завжди були для мене важливою людиною.” Цей момент став початком нового етапу у відносинах. Відтепер Катя часто відвідувала Лідію Михайлівну, і між ними зародився теплий та щирий зв’язок. Цей несподіваний поворот подій показав Каті, що навіть у непростих стосунках завжди є місце для розуміння та прощення.