Коли народилася моя перша дитина, моя свекруха з нетерпінням чекала на мене біля палати. Вона навіть запропонувала ім’я для нашого новонародженого, яке нам не сподобалося, але вона не засмутилася через це. Свекруха часто допомагала мені, забираючи дитину на прогулянку і дозволяючи мені впоратися з домашніми справами. Проте все змінилося з народженням нашої другої дитини – через 5 років. Якось, коли мені потрібно було виконати доручення начальника, я попросила її посидіти з дитиною, але вона різко відмовилася,
пославшись на свої зобов’язання. Але через годину я застала її за читанням книжки , що й змусило мене серйозно задуматися про її раннє виправдання. На той час, коли з’явилася наша третя дитина, моя мати стала нашою головною опорою. Свекруха остаточно дистанціювалася від своїх онуків. Якось я висловилася їй з приводу її невтручання у життя сім’ї свого сина під час одного сімейного зібрання. Але вона прямо відповіла, що заслужила на вихід на пенсію і тепер хоче насолоджуватися життям, як її подруги, які подорожують і відпочивають.
Ображена, я заявила їй, що ми більше не турбуватимемо її, на що вона навіть не відповіла. Через місяць чоловік показав мені фотографію, на якій вона махала рукою з високої скелі. Я запитала, чи не втратила вона розум на старості років, але чоловік не мав відповіді. Однак після деякого роздуму я зрозуміла, що, можливо, була неправа, очікуючи, що свекруха пожертвує заради нас своїми пенсійними роками. Вона вже виростила своїх дітей, та й усе життя працювала. Настав її час насолоджуватися життям, можливо і з онуками, як тільки воно отримає бажаний відпочинок.